Джим ніколи не був скороходом, а тут не встигли вони озирнутися, як вже дісталися підніжжя гори й зупинилися, та так несподівано, що Чарівник із Зебом перелетіли через спину коня, гепнулися на землю й покотилися по м’якій траві. З Дороті сталося б те саме, якби та міцно не трималася за залізні поручні сидіння. Зате вона так сильно причавила кошеня, що те заверещало — жалібно й плаксиво. А старий кінь якось підозріло зафиркав, і дівчинка навіть подумала, чи не сміється він над ними.
X. ПЛЕТЕНА ЛЮДИНА З ПІРАМІДАЛЬНОЇ ГОРИ
Гора, що враз нависла над мандрівниками, мала форму конуса й була такою високою, що вершина її губилася в хмарах. Прямо перед собою вони побачили вхід у вигляді арки, за якою починалася широкі сходи. Сходинки, вирубані в скелі, були просторними, але не дуже крутими, бо йшли вгору спіраллю, поступово звужуючись. Біля їх підніжжя висіло оголошення:
«УВАГА! Ці сходи ведуть до Землі горгулій.
НЕБЕЗПЕЧНО! БЕРЕЖІТЬСЯ».
— Не знаю, чи зуміє Джим тягти коляску вгору по сходах, — стурбовано мовила Дороті.
— Дурниця, — бадьоро заіржав кінь. — Тільки пасажирів везти не хотілося б. Доведеться вам усім іти пішки.