Чарівник готовий був піти за ними, але раптом відчув на щоці чиєсь гаряче дихання і зовсім поруч почув загрозливий рев. Він почав щосили тикати в повітря шаблею і в когось таки влучив, бо з леза закапала кров. Він завдав невидимому ворогу ще один удар, і тут пролунав глухий рик, а потім почувся звук падаючого тіла.
Біля ніг Чарівника несподівано з’явився величезний рудий ведмідь, величиною майже з коня, могутній і страшний. Звір, безумовно, був уже мертвий, але, глянувши на його гострі кігті й ікла, Чарівник із жахом кинувся бігти до води, тим більше, що загрозливе гарчання нагадувало про близькість інших ведмедів.
На щастя, на воді мандрівникам не було чого боятися. Дороті в колясці повільно ковзала по течії, інші незабаром теж нагнали її. Чарівник відкрив свою сумку, дістав з неї пластир і заклеїв Джиму рани, нанесені ведмежими пазурами.
— Гадаю, нам краще тепер триматися річки, — сказала Дороті. — Якби мила невидимка не попередила нас, не допомогла порадою, ми б зараз були мертвими.
— Твоя правда, — погодився Чарівник. — А оскільки річка, схоже, тече в бік Пірамідальної Гори, кращого способу подорожувати просто не придумаєш.
Зеб знову впряг Джима в коляску, і кінь потрусив по водному дзеркалу. Кошеня спочатку страшно боялося води, але незабаром звикло, й Дороті спустила його вниз. Еврика без всякого страху бігла поруч із коляскою. Одного разу дрібна рибка підпливла зовсім близько до поверхні, й кішка в одну мить схопила її і з’їла. Але Дороті попередила її, що в цій країні чудес слід бути обережним і не їсти все підряд. До того ж інші риби виявилися розумнішими і не підпливали близько.
Промандрувавши таким чином кілька годин, друзі дісталися місця, де річка робила крутий поворот. Звідси до підніжжя Пірамідальної Гори залишалося зовсім небагато. Будинки в цих місцях зустрічалися вже зрідка, садів і квітників було мало, тому мандрівники не без підстави страхалися нових зустрічей з ведмедями, яких тепер боялися не на жарт.