— Але тоді тобі допомогли здолати ворогів славні помічники — Опудало й Залізний Дроворуб, — нагадав їй Чарівник. — У нашій компанії, моя мила, немає жодного воїна.
— Гадаю, Зеб, якщо захоче, може непогано битися. Чи не так, Зебе? — звернулася до нього Дороті.
— Мабуть, якщо доведеться, — відповів Зеб із деяким, щоправда, сумнівом.
— До того ж у нас є шабля, яка розрубала навпіл рослинного Чаклуна, — сказала дівчинка.
— У моїй валізці знайдеться ще дещо корисне в бою, — кивнув Оз.
— Найбільше горгульї бояться шуму, — мовив голос невидимого господаря. — Майстер Ану, бувало, розповідав мені, що варто було йому видати бойовий клич, як ці істоти відступали, трясучись від страху, і більше вже в бійку не лізли. Але їх там безліч. Навіть у Майстра не вистачало духу кричати весь час, бо треба було ще й битися.
— Дуже добре, — підбадьорився Чарівник. — Кричати-то ми вміємо добре, куди краще, ніж битися, тож у такому разі з горгульями впораємося.