— О, не турбуйтесь, — сказала Дороті. — Ми звідти родом, і ті місця нам добре знайомі.
— Місячна Долина, що й казати, чарівне місце, — продовжував Чарівник, — але ми все одно хочемо додому, і жодна небезпека нас не зупинить.
— У такому разі, — став пояснювати чоловічий голос, — вам треба перетнути долину й піднятися вгору по спіральних сходах, тих, що всередині Пірамідальної Гори. Подолавши гору — а вона йде аж за хмари, — ви опинитеся у моторошних Гиблих Землях, населених горгульями.
— А хто такі горгульї? — запитав Зеб.
— На жаль, не знаю. Наш наймогутніший воїн, Майстер Ану, видерся один раз по спіральних сходах і бився з горгульями дев’ять днів і дев’ять ночей. Врешті-решт ледве забрався звідти. Він був настільки вражений, що не зміг навіть двох слів сказати про цих жахливих істот, а незабаром його зловив і з’їв ведмідь.
Мандрівників ця похмура розповідь мало порадувала, однак Дороті, зітхнувши, сказала:
— Якщо додому не можна потрапити інакше, як познайомившись з горгульями, що ж, тоді доведеться з ними знайомитися. Напевно, вони все-таки не страшніші за Лиху Відьму Заходу чи Короля Номів.