Дівчинка розсміялася, а її мати додала:
— Ми тут, в Місячній Долині, не пихаті, а у своїх ближніх цінуємо не красу, а доброту і ввічливість. А красою природи, квітів і дерев, зелених полів і блакитного неба милуватися може всякий.
— А у вас водяться птахи та риби? — поцікавився Зеб.
— Тутешні птахи невидимі, адже вони, як і ми, люблять плоди дама, зате їхнім співом можна насолоджуватися вільно. Ведмеді теж невидимі, бо й вони ласують дивним плодом. Зате рибу у струмках не побачить тільки сліпий, і ми часто ловимо її собі на обід.
— Вашому щастю, невидимки, можна тільки позаздрити, — зітхнув Оз. — Але ми, хоч й потрапили у вашу долину, вважали б за краще все-таки залишитися видимими.
Тут до кімнати зайшла Еврика, яка до цього часу бродила разом із Джимом навколо будинку, і при вигляді накритого столу закричала:
— Ти повинна негайно погодувати мене, Дороті, я вмираю від голоду!