Діти-невидимки злякалися було маленького звірка, який нагадав їм про ведмедів, але Дороті їх заспокоїла, пояснивши, що Еврика — її улюблениця, яка не може завдати їм шкоди, навіть якщо захоче.
Оскільки всі інші до цього часу вже встали з-за столу, кошеня заскочило спочатку на стілець, а потім на стіл, прикидаючи, чим би йому поласувати. Яке ж було його здивування, коли невидима рука схопила його за шкірку і підняла в повітря. Еврика від жаху спробувала пустити в хід кігті й зуби, але наступної ж секунди плюхнулася на підлогу.
— Що тут відбувається, Дороті? — заволало кошеня.
— Річ у тім, мила, — відповідала дівчинка, — що в цьому будинку є господарі, нехай і невидимі. І тобі слід було б бути ввічливіше, Еврико, бо може трапитися щось погане.
Вона поставила миску з частуванням для кошеня на підлогу, й воно жадібно накинулося на їжу.
Очистивши і облизавши миску, кошеня попросило:
— Дай-но мені ще он той ароматний плід зі столу.