— Це був не персик, Еврико, — заперечила Дороті. — Втім, не схоже, що він був отруйним.
— Він був страшенно смачний, Дороті, — повідомило одне з поросят.
— Ми ще з’їмо, якщо знайдемо, — додало інше.
— Але ми не повинні їх чіпати за жодних обставин, — застеріг дітей Чарівник, — або всі станемо невидимими і втратимо одне одного. Якщо комусь із вас попадеться подібний плід, краще не зачіпайте його.
Він підкликав до себе поросят, намацав кожного і сховав їх по черзі в кишеню, потім застебнув сюртука на всі ґудзики і тільки тоді, нарешті, заспокоївся.
Наші герої продовжували шлях і незабаром наблизилися до будинку. Все тут радувало око: ганок був обрамлений зеленим в’юнком, двері відчинені, а у вітальні виднівся накритий на чотирьох стіл. На столі — тарілки, ножі й виделки, страви із м’яса, фрукти. Від м’яса йшов чудовий запах, а ножі й виделки танцювали в повітрі найнеймовірнішим чином. Однак у кімнаті не було жодної душі.
— Оце так! — вигукнула Дороті, яка разом із Зебом і Чарівником застигла у дверях, вражена цим видовищем.