Відповіддю їй був вибух веселого сміху, а ножі та виделки із дзвоном стукалися об тарілки. Один зі стільців відсунувся від столу. Все це було так дивно й незрозуміло, що Дороті ледь не кинулася навтьоки зі страху.
— Тут хтось прийшов, мамо! — пролунав високий дитячий голосок.
— Бачу, люба, — відповів м’який жіночий голос.
— Що вам треба? — запитав третій голос, низький і грубий.
— Оце так! — зойкнув Чарівник. — У цій кімнаті, здається, хтось є?
— А ви як думали? — відгукнувся чоловічий голос.
— Але ви — вибачте мені моє безглузде запитання, — ви що, невидимки?