— Тільки не смійтеся, — шепнув він при цьому, — а то все зіпсуєте.
Напустивши на обличчя вираз надзвичайної загадковості й урочистості, Чарівник вийняв коробку сірників і запалив обидва ліхтарі. Світла вони давали не так багато в порівнянні з сяйвом гігантських кольорових сонць, але горіли рівно і ясно. Хай там як, але на листелюдей це справило величезне враження, адже місцеві жителі ніколи не бачили іншого світла, крім сонячного.
Потім Чарівник хлюпнув гасу на скляну підлогу і підпалив. Полум’я злетіло вгору сотнею дрібних іскристих запалів. Глядачі були вражені.
— А тепер, ваша милосте, — вигукнув Чарівник, — ті з ваших радників, хто пропонував відвести нас у Сад цупкої лози, нехай зроблять крок у коло вогню. Якщо порада хороша й вони мають рацію, їм ніщо не загрожує. Але якщо вона погана, вогонь їх спалить.
Радникам ця пропозиція зовсім не сподобалася. Але Принцеса наказала їм це зробити, і вони підкорилися, один за одним ступивши в багаття. Довелося їм не солодко, і повітря незабаром наповнилося ароматом печеної картоплі. Чимало листелюдей попадало на підлогу непритомними, їх відтягли подалі від вогню, але все одно вони так всохли, що їх залишалося тепер лише висадити в землю.
— Пане, — звернулася Принцеса до Чарівника, — ви справді наймогутніший чаклун з усіх нам відомих. Оскільки тепер ясно, що мої мудреці помилялися, я врятую вас усіх від жахливого Саду виткої виноградної лози, але ваших тварин все одно чекає Чорна Яма — терпіти їх поруч із собою мої піддані не бажають.
Чарівник, потішений тим, що вдалося врятувати Дороті, Зеба й себе, нічого на це не відповів. Але коли Принцеса пішла, Джим і Еврика залементували навперебій, що не хочуть вирушати в Чорну Яму. Дороті пообіцяла їм зробити все можливе, щоб врятувати від загибелі.