— Але вам же потрібен чаклун, — поквапився нагадати Чарівник. — Жоден з тих, що росте на кущі в саду, ще не дозрів. До того ж я набагато вправніший за них. Навіщо вам знищувати мене?
— Так, чаклун нам потрібен, — визнала Принцеса. — Втім, мені доповіли, що в нас є запасний, який ось-ось дозріє і зможе посісти місце Гвіга, передчасно розрубаного тобою навпіл. Ти можеш показати мені своє мистецтво, а я вирішу, чи варто знищувати тебе разом з іншими.
Чарівник вклонився публіці й повторив свій знаменитий фокус з поросятами. Принцеса поглядала на незвичайних тваринок з подивом, на який тільки здатна рослинна істота. Однак наприкінці вистави процідила крізь зуби:
— Непогане диво. Шкода тільки, користі від нього жодної. Що ти ще вмієш робити?
Чарівник задумався. Він міг утримувати шпагу на кінчику носа, але це навряд чи задовольнило б Принцесу. Тут погляд його впав на ліхтарі й банку гасу, принесені Зебом з кошика повітряної кулі. Ці, здавалося б, звичайнісінькі предмети наштовхнули Чарівника на блискучу думку.
— Ваша милосте, — сказав він, — я створю для вас два сонця, яких ваші піддані ще не бачили, а також представлю вашому погляду значно жахливішого Руйнівника, ніж Цупкі лози.
Він поставив Дороті по праву руку від себе, хлопчика — по ліву. На їхні голови прилаштував ліхтарі.