— Не все ж тобі хлебтати молоко, Еврико, — завважила Дороті. — Насититися можна будь-якою їжею.
— Хто ж мені її дасть? — пробурчало кошеня.
— Я й сам голодний, — сказав Зеб. — До речі, більше ніхто не помітив в одному з садів полуницю, а в іншому — кілька динь? Місцеві жителі нічого не їдять, тож, може, на зворотному шляху вони дозволять нам зірвати їх?
— Ви даремно турбуєтеся про їжу, — перервав його Принц. — Через кілька хвилин вас знищать, тож вам не доведеться порушувати наші чудові полуничні кущі. Будьте люб’язні, йдіть за мною. Зараз ви зустрінете свій кінець.
V. ПРИБУЛЬЦІ ЗРИВАЮТЬ ПРИНЦЕСУ
Слова рослинного Принца, від яких так і повіяло могильним холодом, зовсім не додали бадьорості нашим мандрівникам. Проте, виконуючи його наказ, вони рушили за ним і незабаром вийшли за межі огорожі. Діти почувались пригнічено, тож всю дорогу похмуро мовчали. Раптом Чарівник торкнувся плеча Дороті:
— Стривай-но!