— Ми не прагнули сюди потрапити, ми впали випадково, — сказала Дороті.
— Це не виправдання, — холодно заявив Принц.
Діти подивилися один на одного — з тривогою та розгубленістю, Чарівник зітхнув, а Еврика умила мордочку лапкою і промуркотіла собі під ніс:
— Схоже, що мене не доведеться знищувати спеціально: якщо найближчим часом мені не дадуть поїсти, я й сама помру з голоду і таким чином полегшу їм завдання.
— Якщо він тебе висадить, то проросте, мабуть, букет із котячих хвостів, — гірко пожартував Чарівник.
— Не сумуй, Еврико! Може, в райських кущах є рослини, в яких тече молочний сік, — припустив хлопчик.
— Фі, — пирхнула кішечка, — я й не доторкнулася б до такої гидоти.