— Я впевнена, що Принцесу вже пора зривати, — заявила Дороті, уважно розглядаючи чарівну дівчину на кущі. — Більшої краси й уявити собі не можна.
— Не вигадуйте, — поспішно відгукнувся Принц. — Вона може потерпіти ще кілька днів, а я згоден правити доти, доки не врятую країну від вас, непроханих гостей.
— Що ви збираєтеся з нами робити? — занепокоївся Зеб.
— Ще не вирішив остаточно, бо не дозрів новий чаклун. Чарівника, мабуть, залишу при собі. Схоже, він вправний у своєму ремеслі й може бути корисний нам. Всіх інших належить знищити — в той чи той спосіб, причому висаджувати вас я не збираюся: нам тут не потрібні ні коні, ні кішки, ні люди із плоті та крові!
— Даремно турбуєтеся, — сказала Дороті. — Я впевнена, що з-під землі ми не зможемо прорости.
— Навіщо ж вам губити моїх друзів? — запитав маленький Чарівник. — Чим вони вам заважають?
— Їм тут не місце, — відрізав Принц. — Їм взагалі не варто було б перебувати в земних надрах.