Носової хустки також ні в кого не виявилося.
— Ну що ж, — знизав плечима Чарівник. — Тоді, якщо дозволите, я скористаюся власним капелюхом. Тепер, шановна публіко, стежте за мною уважно. Як бачите, в рукавах у мене нічого немає і в кишені теж нічого не заховано. Ну і капелюх, зрозуміло, порожній. — Він зняв з голови капелюха, повернув його догори дригом і енергійно потряс.
— Покажи-но мені, — зажадав Чаклун.
Він взяв капелюха, ретельно оглянув його й повернув Чарівникові.
— А зараз, — продовжував дідок, — я з нічого зроблю щось.
Він поставив капелюха на скляну підлогу, виконав над ним кілька ритмічних па, потім підняв, і — під капелюхом з’явилося маленьке біле порося, розміром не більше за мишу, яке почало бігати, стрибати і тонесенько верещати.
Публіка стежила за всім цим, затамувавши подих, бо ніхто з них ніколи не бачив свиней, ні великих, ні маленьких. Чарівник нагнувся, посадив крихітне створіння на долоню, вхопив його за голову великим і вказівним пальцями однієї руки, а за хвіст — пальцями другої й розділив навпіл, причому кожна половинка одразу перетворилася на порося, ціле й неушкоджене. Потім Чарівник пустив одного з них гратися на підлозі, а другого знову розділив навпіл. Це дивовижне заняття він продовжував доти, поки в нього під ногами не назбиралося цілих дев’ять крихітних поросят, які то верещали, то кумедно хрюкали.