— Моє ім’я Гвіг, — повідомив Чаклун, звертаючи на суперника холодний безсердечний погляд. — Нумо, спробуй зрівнятися зі мною в могутності.
Він повів колючою рукою в повітрі, й почувся ніжний передзвін дзвіночків, що зливалися в чудову мелодію. З того місця, де стояла Дороті, в усьому величезному скляному залі не було видно, проте, жодного дзвіночка.
Листелюди вислухали музику без особливого інтересу. Цю штуку Гвіг проробляв щоразу на доказ своїх чаклунських талантів.
Тепер настала черга Чарівника. Він усміхнувся до присутніх і запитав:
— Чи не буде хто такий люб’язний позичити мені капелюха?
Відповіді не було з тієї простої причини, що листелюди не носили капелюхів, а Зеб втратив свій під час польоту.
— Гм! — сказав Чарівник. — Чи не буде тоді хтось такий добрий позичити мені носовичок?