— Я б не наважився, — сказав він.
— Може, Джим спробує? — запропонувала Дороті, озирнувшись на коня.
— Може, так, а може, й ні, — відповідав Джим. — Я достатньо наперекидався в повітрі, мені й на даху добре.
— Ми ж не впали на дах, — міркувала дівчинка. — Ми парили в повітрі. Та я майже впевнена, що могли б опуститися плавно до самої бруківки без будь-якої небезпеки. Он Еврика, дивіться, прекрасно ходить по повітрю.
— Еврика важить пів фунта, — презирливо пирхнув Джим. — А я — не менше пів тонни.
— Ти важиш не так багато, як хотілося б, Джим, — похитала головою дівчинка, окинувши коня поглядом. — Ти жахливо худий.
— Що робити, я старий, — зітхнув кінь, похнюпившись. — Я мало хорошого бачив у житті, до того ж у минулому мені довелося потягати коляску вулицями Чикаго, а це не та робота, де можна розтовстіти.