— У мене ж дев’ять життів, — промуркотіло кошеня, роблячи коло по повітрю і повертаючись на дах. — Але я жодне з них не ставлю під загрозу, бо не зможу впасти, навіть якщо захочу.
— Тебе тримає повітря? — здивувалася дівчинка.
— Ти хіба сама не бачиш? — кошеня знову перетнуло межі даху.
— Чудеса! — зраділа Дороті.
— Нехай Еврика спуститься на вулицю й покличе кого-небудь на допомогу, — запропонував Зеб, який був не менше за неї вражений цим дивним явищем.
— А раптом ми теж можемо ходити по повітрю? — припустила дівчинка.
Зеб здригнувся і відсахнувся.