— Зате тепер він їсть за трьох, ніби надолужує втрачене, — вставив хлопчик.
— Я їм? Щось не пригадую, щоб я сьогодні снідав, — пробурчав Джим, якого слова Зеба зачепили за живе.
— Ніхто з нас не снідав, — сказав хлопчик. — Та й чи варто базікати про їжу, коли нам загрожує небезпека.
— Немає небезпеки страшнішої за голод, — знову пирхнув кінь, пропустивши повз вуха докір свого юного господаря. — Хотів би я знати, чи росте в цьому дивному місці овес, а якщо росте, то скляний він чи ні?
— Звичайно, ні! — вигукнула Дороті. — Я бачу околиці міста, сади й поля — нам би тільки дістатися до землі!
— Тож чому вам не зійти вниз? — здивувалася Еврика. — Я голодна, як кінь, і дуже хочу молока.
— Нумо, Зебе, спробуй, — запропонувала дівчинка, повернувшись до товариша.