Чоловік зробив кілька кроків по скляному даху, але, помітивши чужинців, різко зупинився. На його спокійному обличчі не відбилося ні страху, ні подиву, хоч він був, напевно, і вражений, і наляканий. Коли ж його погляд упав на коня, він розвернувся і квапливо попрямував до дальнього краю даху, не відриваючи, проте, очей від тварини.
— Стережись! — гукнула Дороті, помітивши, що красень зовсім не дивиться собі під ноги. — Обережніше, впадеш вниз!
Але той не звернув на її крик жодної уваги. Дійшовши до краю високого даху, він ступив з нього і пішов далі.
Вражена дівчинка підбігла до краю й побачила, що чоловік швидко спускається вниз по повітрю, як по сходах. Незабаром він був уже на бруківці та зник за дверима однієї зі скляних будівель.
— Як дивно! — вигукнула Дороті, насилу переводячи подих.
— Може, й дивно, зате страшенно кумедно, — пропищав тоненький голосок кошеняти, й Дороті, озирнувшись, виявила, що її улюблениця теж гуляє по повітрю поблизу даху.
— Назад, Еврико! — закричала вона з жахом. — Ти ж вб’єшся!