— Не перебивай мене, дівчинко, — пихато зупинив її Учений Жук. — Я вибудовую думки у стрункому порядку й терпіти не можу, щоб хто-небудь цей порядок порушував і плутав.
— Якщо думки стрункі, їх ніхто не сплутає, — дуже серйозно завважило Опудало. — Ось мої думки, наприклад, завжди...
— У нас тут суд над думками чи над котами? — перебив його Учений Жук.
— У нас суд над одним-єдиним кошеням, — відповіло Опудало. — А вислуховувати самовдоволену балаканину — покарання для всіх.
— Нехай говорить громадський обвинувач, — зажадала Озма зі свого трону. — А я попрошу, щоб йому ніхто не заважав.
— Злочинець, який сидить зараз перед нами і лиже лапу, — знову заговорив Учений Жук, — вже давно бажав зжерти поросятко, яке розмірами не більше за мишу. І ось він здійснив свій підлий план, задовольнивши свою мерзенну, низьку потребу в свинині. Очима моїх думок я бачу...
— Очима чого? — не зрозуміло Опудало.