Після деяких роздумів він помістив крихітне порося під свій капелюх-циліндр, глибше насунув його на голову й відправився до себе в кімнату, щоб обміркувати виступ на суді.
ХІХ. ЩЕ ОДНА ХИТРІСТЬ ЧАРІВНИКА
Рівно о третій годині дня у Тронній залі зібралися містяни — чоловіки, жінки і діти, які побажали відвідати засідання суду.
Принцеса Озма в парадній сукні зі скіпетром у руці і в блискучій короні сиділа на смарагдовому троні. Неподалік стояли всі двадцять вісім офіцерів її армії і безліч придворних. Праворуч від принцеси на лаві присяжних розташувалася дивного вигляду компанія: тварини, люди й навіть живі речі, всі серйозні й зосереджені. Кошеня помістили у великій клітці прямо перед троном. Воно сиділо на задніх лапах і поглядало крізь ґрати на присутніх, вдаючи, що йому до них зовсім байдуже.
Але ось за сигналом Озми Учений Жук піднявся зі свого місця і звернувся до присяжних з промовою. Висловлювався він донезмоги пишномовно, а щоб видаватися ще поважнішим час від часу походжав перед публікою.
— Ваша королівська високість і співгромадяни, — почав він. — Ця помірних розмірів кішка, яку ви бачите перед собою на лаві підсудних, звинувачується в тому, що спочатку вбила, а потім зжерла маленьке поросятко, яке належало нашій шановній правительці. Цілком можливо, втім, що спочатку зжерла, а потім вже умертвила. У будь-якому разі відбувся злочин, що вражає своєю жорстокістю і заслуговує найсуворішого покарання.
— Ти хочеш сказати, що кошеня потрібно задушити? — жахнулася Дороті.