— Я бачу очима думок...
— У думок немає очей, — заявило Опудало, — вони сліпі.
— Ваша високість! — скрикнув Учений Жук, звертаючись до Озми. — Є в думок очі чи ні?
— Якщо і є, то вони невидимі, — сказала Озма.
— Точно так, — погодився Учений Жук із поклоном. — Так ось, повторюю, очима своїх думок я бачу, як злочинець таємно крадеться в кімнату нашої Озми та ховається там, чекаючи, поки принцеса вийде і зачинить за собою двері. Нарешті, вбивця залишається наодинці з безпорадною жертвою, вгодованим поросятком — і ось я бачу, як вона накидається на невинну крихту й пожирає її.
— Ти все це бачиш очима думок? — знову запитало Опудало.
— Звичайно, чим же ще? Я впевнений, що саме так все й відбувалося, тим паче, що порося до цих пір не знайшли.