— Пішов! — заволав Зеб, і коні рвонули вперед. Забіг розпочався.
Величезні копита Джима тупотіли чимдуж, він не був особливо гарний у бігу, але й не зганьбив свого походження й рідного штату Кентуккі. Однак Дерев’яна Кобилиця мчала ще швидше. Її дерев’яні ноги так миготіли, що їх неможливо було розгледіти. І хоч на зріст козли були значно нижчими за Джима, дуже скоро вони обійшли його й першим прибігли до килима, на якому сиділи принцеса та її друзі, залишивши захеканого ветерана далеко позаду.
Дуже шкода, але доведеться сказати тут про те, що Джим від сорому й образи на хвилинку зовсім забувся. Дивлячись на кумедну морду своєї суперниці, він уявив, що та над ним сміється, і в пориві сліпого гніву брикнув її так, що вона покотилася по землі шкереберть, втративши по дорозі ногу й ліве вухо.
Тієї ж миті Тигр присів на задні лапи, відштовхнувся і злетів у повітря зі швидкістю й невблаганністю гарматного ядра. Звір стрибнув прямо на Джима, і кінь під його вагою впав на землю. Публіка, перелякана й обурена неблагородним вчинком Джима, визнала, що вчинок Тигра був справедливим, тож висловила гучну підтримку звірю.
Коли Джим прийшов до тями, то виявив, що по один бік від нього сидить Лякливий Лев, а по другий — Голодний Тигр, і очі обох горять, як жаровини.
— Мені шкода, — винувато заговорив Джим. — Я завинив перед усіма і за те, що став брикатися, і за те, що образив мою товаришку. Вона перемогла чесно. Але хіба може звичайний кінь змагатися з дерев’яним, з конем, який ніколи не втомлюється?
Почувши ці вибачення. Тигр і Лев перестали бити по землі хвостами. Велично ступаючи, вони відійшли геть і сіли біля Озми.