— Не в цьому справа, — виправдовувалася Дерев’яна Кобилиця. — Просто, на відміну від тебе, я ніколи не втомлююся.
— Ба! — Джим зміряв приятельку глузливим поглядом і зареготав. — То чи не думаєш ти, жалюгідна подобо коня, що можеш бігти швидше за мене?
— І гадки не маю, — чесно зізналась дерев’яна істота.
— А ось ми й дізнаємося, — мовило Опудало. — Хіба не для того влаштовуються скачки, щоб дізнатися, хто швидше? У всякому разі, так думають мої мудрі мізки.
— Колись у молодості, — мрійливо повідав Джим, — я брав участь у перегонах і, прямо вам скажу, не знав собі рівних. Я, бачте, народився у штаті Кентуккі, а всі кращі скакуни родом звідти.
— Але з того часу ти постарів, Джиме, — нагадав Зеб.
— Постарів! Так я взагалі себе відчуваю молодим лошам! — вигукнув Джим. — Я тільки хотів би, щоб тут був справжній кінь, щоб я міг із ним позмагатися. Ось тоді вам було б, на що подивитися, чесне слово.