Отримавши таку обіцянку, народ розійшовся, а принцеса Озма запросила своїх друзів пообідати в палаці. Навіть Тигру й Леву було запропоновано святкову страву. Джим своєю чергою пригощався вівсянкою із золотої миски, прикрашеної по краю сімома рядами дорогоцінних каменів.
Після обіду всі вийшли в поле за міськими воротами, де мали відбуватися гуляння й ігри. Для Озми та її гостей розстелили розкішний килим, щоб з нього спостерігати за змаганнями стрибунів, бігунів і борців.
Для таких глядачів молодці з Країни Оз старалися, як могли! Мало-помалу навіть Зеб надихнувся видовищем і запропонував маленькому жвакуну, котрого вважали місцевим чемпіоном, поборотися. Жвакун здавався удвічі старшим від Зеба, носив довгі закручені вуса й гостроверхого капелюха з бубонцями по краю полів, які при кожному його порусі весело подзенькували. Він, хоч і доходив Зебу всього лиш до плеча, виявився таким спритним і сильним, що без особливих зусиль уклав хлопчика на лопатки, і до того ж не один раз.
Ця невдача неабияк розсердила Зеба. Коли ж він завважив, що прекрасна принцеса сміється над ним разом з усім народом, то розійшовся не на жарт і запропонував жвакуну помірятися силами в боксі. Той охоче погодився, але після першого ляпаса по вуху сів на землю і заплакав — так сильно, що сльози потекли по його вусах. Тепер уже настала черга сміятися Зебу, і він дещо втішився, бачачи, що Озма теж весело регоче над своїм заплаканим підданим.
А тут саме Опудало придумало влаштувати перегони. Від цієї пропозиції всі прийшли в захват, тільки Дерев’яна Кобилиця трохи вагалася.
— Змагання було б не на рівних, — бурмотіла вона собі під ніс.
— Звичайно, не на рівних, — кивнув зверхньо Джим. — Твої дерев’яні ніжки наполовину коротші за мої.