Але Дерев’яна Кобилиця представила новоприбулих найневимушенішим чином:
— Перед тобою мій добрий друг Лякливий Лев, могутній цар звірів і водночас вірний підданий принцеси Озми. А це — Голодний Тигр, гроза джунглів, він обожнює ласувати пухкими немовлятами, але ніколи не робить цього — не дозволяє Совість. Ці царствені тварини — найкращі друзі маленької Дороті. Вони прибули у Смарагдове Місто, щоб вітати її в нашій чарівній країні.
Почувши це, Джим підбадьорився. Він вклонився, намагаючись зберігати гідність, наскільки це було можливо. А хижаки доброзичливо закивали у відповідь.
— Хіба не красень цей Справжній кінь? — із щирим захопленням вигукнула, звертаючись до них, Дерев’яна Кобилиця.
— Ну, справа смаку, — стримано відповів Лев. — У лісі його вважали б потворою. Аж надто витягнута морда і шия теж. Та й ноги, я б сказав, надмірної довжини. Крім усього іншого, він дуже вже кістлявий, та й застарий, мабуть.
— І трохи жорсткий теж, — сумно додав Голодний Тигр. — Совість ніколи б не дозволила мені зазіхнути на такого неапетитно коня.
— Радий це чути, — відгукнувся Джим. — Тим більше, що в мене теж є совість і за її підказкою я зараз щосили стримуюся, щоб не проломити декому голову одним ударом потужного копита.