— А мені мухи не дошкуляють зовсім, — зажурилася Дерев’яна Кобилиця.
— Поглянь на мої великі сильні зуби — ними я можу жувати траву.
— А я і не їм взагалі ніколи.
— Поглянь також на мої широкі груди — завдяки ним я можу дихати глибоко й потужно, — гордо продовжував Джим.
— А мені й дихати не треба, — завважила його співрозмовниця.
— Ну, я бачу, ти взагалі позбавлена багатьох радощів життя, — поспівчував кінь. — Ти не знаєш, яке це полегшення — змахнути нав’язливу муху, яке задоволення — досхочу поїсти смачненького, яке це задоволення — вдихати на повні груди чисте свіже повітря. Якщо ти й подоба коня, то, треба сказати, досить жалюгідна.
— Звичайно, мені з тобою не можна рівнятися, — зітхнула Дерев’яна Кобилиця. — Однак я рада, що, нарешті, зустрілася зі Справжнім конем. Нікого прекрасніше за тебе я в житті ще не бачила.