Джим довго витріщався на цю дивну істоту, як, власне, і Дерев’яна Кобилиця на нього. Деякий час обидва топталися на місці найбезглуздішим чином, не знаючи, що робити. Потім Джим вигукнув:
— Скажи заради Бога, що ти таке?
— Я — Дерев’яна Кобилиця, — відповідала дивна істота.
— Я про тебе, здається, щось чув, — згадав Джим. — Але побачити що-небудь подібне, чесне слово, ніяк не очікував.
— Не сумніваюся, — відгукнулася Дерев’яна Кобилиця, й треба сказати — не без гордості. — Мене тут багато хто вважає незвичайною.
— Незвичайна — м’яко сказано. І як тільки могла з’явитися на світ така хитка будка на ніжках?
— Моєї провини в тому не було, — засоромилася його співрозмовниця. — Озма посипала мене чарівним порошком, ось і довелося, хочеш не хочеш, ожити. Я ж знаю, що не дуже гарна, але я — єдина кобилиця у Країні Оз і всі ставляться до мене з повагою.