— У них не сумнівається ніхто, — відрізав Учений Жук, після чого дивакувата комаха дістала з кишені книжку, повернулася спиною до гамірливої компанії і почвалала в куток.
Нікому особливо не запам’яталася ця грубість, яка, можливо, стала б на заваді під час знайомства з менш освіченими людьми. Про Жука всі одразу забули, оскільки друзів захопила весела бесіда, котра завершилася далеко за північ.
XVІ. ДЖИМ, КІНЬ-РИДВАН
Для житла Джиму, Коню-Ридвану, відвели велику залу з зеленою мармуровою підлогою й розписаними стінами. Зала виглядала так урочисто, що будь-який інший на місці Джима, мабуть, злякався б. Але кінь прийняв усе як належне і скомандував слугам, щоб ті гарненько його почистили, розчесали гриву, хвіст і вимили копита. Коли його сповістили про те, що незабаром буде поданий обід, він пирхнув у відповідь, що чим швидше, тим краще. Для початку йому запропоновали гарячу миску супу, на яку кінь витріщився з подивом.
— Заберіть негайно! — звелів він. — Ви що, вважаєте мене за саламандру?
Слуги мовчки підкорилися й незабаром знову принесли величезне срібне блюдо, тепер уже з рибою, запеченою під соусом.
— Риба! — обурено вигукнув Джим. — Та що я вам, кіт який-небудь? Заберіть!