— Яка ж ти нестерпна, Еврико, — вигукнула Дороті з серцем. — Хіба так зустрічають друзів?
— Друзі в тебе якісь ненормальні, — сварливо пробурчало кошеня.
— Це точно, — уїдливо відповіла Біллина. — Якщо, звичайно, і ця забіякувата кішка з їх числа.
— Стривайте-но, — строго сказала Дороті. — У Країні Оз сварки заборонені, час і вам про це знати! Тут всі живуть мирно, і всі люблять одне одного. І якщо ви, Біллина й Еврика, не помиритеся, я вдягну мій Чарівний пояс і побажаю, щоб ви обидві негайно опинилися вдома. Тож годі вже!
Загроза налякала обох, і вони несміливо пообіцяли виправитися. Але справжніми друзями, треба прямо сказати, так і не стали.
Тут з’явився Залізний Лісоруб. Його чудове нікельоване тіло так блищало, що в залі стало навіть світліше. Залізний Лісоруб ніжно любив Дороті, та й поверненню старого Чарівника щиро зрадів.
— Пане, я не в силах навіть висловити всю свою подяку за прекрасне серце, яким ви мене обдарували, — заявив він. — Воно допомогло мені знайти безліч друзів і, запевняю вас, донині повне любові й доброти.