— Чи довго ти правив Смарагдовим Містом після мого від’їзду?
— Досить довго, поки не прийшла Давньолиха Воїтелька. Однак і вона була незабаром повалена завдяки Ґлінді, а я відійшов від справ і оселився із Залізним Лісорубом.
Тут зовні пролунало гучне кудкудакання, слуга із низьким поклоном відчинив двері й до зали урочисто вступила Жовта Курка. Дороті кинулася до неї і підхопила на руки з радісним криком:
— Біллина! Яка ж ти стала гладка!
— А чому б і ні? — проквохтала у відповідь Курка. — З хорошого життя чом би й не погладшати, чи не так, Озмо?
— У нас тут їй ні в чому не відмовляють, — кивнула принцеса.
На шиї у Біллини красувалася нитка прекрасних перлів, а на лапах — смарагдові браслети. Вона було влаштувалася на колінах у Дороті, однак кошеня ревниво зафирчало й спробувало хапнути суперницю гострими кігтями. Дівчинці довелося шльопнути маленьку злюку. Кошеня поспішило зіскочити на підлогу й дряпатися вже більше не наважувалося.