— Ваші покої, ті, що позаду Тронної зали, були порожні весь час, поки вас не було. Чи хотіли б ви знову в них оселитися?
— Ще б пак! — вигукнув старий Чарівник. — Для мене це все одно, що повернутися додому. Адже я прожив там багато-багато років.
Цьому гостю не було потреби показувати дорогу, тож слуга лише ніс слідом його валізку. Зебу теж відвели окрему кімнату — таку велику й гарну, що він спочатку соромився сісти на стілець або прилягти на ліжко, побоюючись, як би чого-небудь не зіпсувати. У шафах він виявив безліч ошатних дорогих костюмів. Слуга запропонував йому вибрати для себе будь-який і через годину спуститися до обіду разом із принцесою й Дороті.
Прочинивши двері, що вели в сусіднє приміщення, хлопчик побачив ванну, до країв наповнену запашною води. Не втомлюючись дивуватися новим і новим сюрпризам, Зеб з насалодою змив із себе не тільки бруд, а й утому і переживання останніх днів. Потім вибрав оксамитовий костюм зі срібними гудзиками і надів його замість свого старого одягу.
Костюм включав також шовкові панчохи і м’які шкіряні черевики з діамантовими застібками. Вбравшись у все нове, Зеб виглядав парадно й урочисто, як ще ніколи в житті.
Незабаром у двері постукав слуга, щоб супроводити його до Озми. Зеб пішов за ним не без остраху, але заспокоївся, коли увійшов до кімнати — не так розкішної, скільки милої й затишної, і побачив Дороті. Вона сиділа поруч із дівчинкою, такою гарною, що у хлопчини дух перехопило від захоплення.
Дороті кинулася назустріч другові й за руку підвела його до принцеси, яка дружелюбно усміхалася гостю. Увійшов Чарівник, і, підбадьорений його присутністю, хлопчик остаточно позбувся зніяковіння.