Джим йшов останнім, і скеля мало його не прищемила. Одним відчайдушним стрибком він встиг-таки наздогнати своїх супутників, однак кілька каменів, вилетівши з-під коліс коляски, потрапили у вузьку щілину під скелею і там застрягли. Пролунав страшний тріск, скрегіт, потім щось ніби обірвалося, і кам’яний турнікет зупинився назавжди, перегородивши стежку, по якій вони пройшли.
— Не біда, — бадьоро сказав Зеб. — Назад нам і не треба.
— Я в цьому не впевнена, — завважила Дороті. — А якщо дракониха спускається назустріч і ми — в пастці?
— Це можливо, — погодився Чарівник, — якщо вона зазвичай піднімається нагору цим шляхом. Але по дорозі я уважно оглядав тунель і не помітив жодних ознак того, що по ньому ходить велика тварина.
— Значить, ми в безпеці, — вирішила Дороті. — Якщо дракониха ходить іншою дорогою, то нас їй тепер не зловити.
— Звісно, моя мила. Щоправда, варто задуматися ось над чим. Дракониха радше знає дорогу на поверхню Землі, та, якщо вона ходить іншою дорогою, значить, ми вибрали невірний шлях, — підбив сумний підсумок Чарівник.
— Ні, тільки не це! — вигукнула Дороті. — Гіршого навіть придумати неможливо!