— Це нечесне запитання, — оголосило інше драконя. — Якщо ми скажемо правду, ви від нас втечете, а якщо скажімо неправду, то, значить, збрешемо й будемо за це покарані.
— Раз так, — вирішила Дороті, — шукатимемо дорогу самі.
Подорожні кілька разів обійшли навколо печери, намагаючись триматися подалі від жовтих миготливих очей драконят, і врешті-решт помітили в стіні, протилежній тій, з якої вийшли, два ходи. Друзі навмання вибрали один і рушили по ньому, намагаючись крокувати якомога швидше: вони ж не знали, коли повернеться дракониха, а знайомитися з нею їм зовсім не хотілося.
XIV. ОЗМА ПУСКАЄ В ХІД ЧАРІВНИЙ ПОЯС
Друзі так довго піднімалися вгору, що вже незабаром очікували побачити сонце. Однак перед ними раптом виникла величезна скеля, що наглухо перегородила стежку. Далі не можна було зробити жодного кроку. Та раптом камінна глиба почала рухатись, повільно обертаючись навколо своєї осі.
За мить вона повернулася так, що збоку відкрилася широка гладка дорога. Це сталося так несподівано, що мандрівники не встигли скористатися щасливою можливістю й продовжували стояти, дивлячись, як кам’яна стіна завершує оберт. Але тепер нарешті вони знали шлях порятунку.
Не гаючи жодної секунди, діти й Чарівник кинулися у прохід, що на мить утворився. Кілька хвилин потому вони вже стояли, насилу переводячи подих, зате цілі й неушкоджені, по іншу сторону перешкоди.