— Де ж вони всі? — вигукнула дівчинка.
— Лежать у ямках по краю печери. Ах, Дороті, ти навіть уявити собі не можеш, які вони потворні — ще огидніше, ніж горгульї.
— Ш-ш-ш! Обережніше, коли судиш ближнього, — сказав раптом зовсім поруч різкий пронизливий голос. — Ви й самі не сказати, щоб красені. А нам наша матуся казала, що миліше за нас немає нікого в цілому світі.
Друзі разом повернулися на голос, і Чарівник підняв ліхтар так, щоб потік світла націлився на одну з ямок у кам’янистій підлозі.
— Ба, та це дракон! — вигукнув він.
— Ні, — відповів власник величезних жовтих очей, які витріщилися на них, зрідка покліпуючи. — Помиляєтесь. Ми станемо драконами, коли виростемо, а поки лише драконята.
— Як це розуміти? — запитала Дороті, не без остраху розглядаючи величезну лускату голову, роззявлену пащу й великі круглі зіниці.