— Махай усіма разом, — порадив Чарівник.
— Тут одне зовсім криве, — поскаржився кінь.
— Нічого, ми допоможемо тобі керувати тими крилами, що на візку, — підбадьорив його Зеб. — Твоя справа злетіти, а там — прямуй в напрямку гори, Джиме, й не втрачай даремно часу.
Кінь, заіржав, змахнув усіма крилами і піднявся в повітря. Тим часом Дороті раптом почала сумніватися в успіху їхнього задуму, дивлячись на те, як Джим, витягнувши довгу шию і розчепіривши кістляві ноги, намагається пурхати, наслідуючи горгулій. Крім цього, він ще стогнав і охав, а крила страшенно скрипіли, бо Чарівник забув їх змастити. Але змахував ними кінь широко й рівно, в такт із крилами коляски, а тому відразу набрав хорошу швидкість.
Єдине, на що пасажири могли поскаржитися, так на те, що їх раз по раз жахливо трясло, кидало вниз і вгору, неначе вони не летіли, а мчали бруківкою.
Але головне — вони летіли, і летіли швидко, навіть якщо й не зовсім рівно, у напрямку до гори, дістатися до якої мали на меті.
Дуже скоро їх помітили горгульї й, збившись у зграю, кинулися наздоганяти. Коли Дороті озирнулася, то побачила, що за ними летить ціла хмара дерев’яних істот, від якої потемніло небо.