— На жаль, тільки на певний час, — похмуро передбачив Чарівник. — Обидва мої револьвери шестизарядні. Коли патрони закінчаться, ми станемо зовсім безпорадними.
Наче здогадавшись про це, горгульї стали час від часу висилати розвідників, які брали б на себе вогонь із револьверів Чарівника. Тож жоден нападник не піддався руйнівному удару більше одного разу, основна ж частина загону трималася весь час на безпечній відстані. Коли Чарівник витратив усі дванадцять зарядів, так і не завдавши противнику суттєвої шкоди, він був не ближче до перемоги, ніж на початку бою.
— Що ж нам тепер робити? — схвильовано запитала Дороті.
— Спробуємо кричати хором, — запропонував Зеб.
— І битися теж, — додав Чарівник. — Зберемося всі навколо Джима. Він працюватиме копитами, а ми йому допомагатимемо. І нехай кожен озброїться чим може. У мене є шабля, хоч користі від неї тепер мало, Дороті може взяти парасольку і несподівано відкрити її, коли ці буратінки знову почнуть атакувати. Шкода, але для тебе в мене нічого немає, Зебе.
— У мене є король, — сказав хлопчик і витягнув з коляски свого бранця. Його довжелезні руки були зв’язані над головою, і, взявши короля за зап’ястя, Зеб міг використовувати його як важку дубину. Хлопчик був сильний і вправний, оскільки постійно працював на фермі, тож міг бути для ворогів небезпечнішим, аніж навіть Чарівник.
Коли черговий загін горгулій почав атакувати, наші мандрівники усі разом закричали, кошеня пронизливо занявкало, а Джим заіржав. Так тривало доти, поки друзі зовсім не вибилися з сил. Помітивши це, а також і те, що револьвери втратили здатність видавати жахливий гуркіт, горгульї зібралися в рій на зразок бджолиного, заполонивши собою мало не все небо, і знову рушили на маленький загін.