Але Чарівник не поділяв його радості.
— Ці дерев’яні тварюки невразливі, — сказав він. — Все, що вдалося Джиму, це відколоти кілька дерев’яшок від їхніх носів і вух. Від цього вони не стануть навіть потворніше, бо далі просто нікуди. Гадаю, незабаром вони знову перейдуть у наступ.
— Чому ж вони полетіли геть? — запитала Дороті.
— Злякалися шуму. Хіба ти не пам’ятаєш, що Майстер Ану рятувався від них, видаючи бойовий клич?
— Ми завжди можемо відступити вниз по сходах, — нагадав хлопчик. — Краще мати справу з невидимими ведмедями, ніж із цими дерев’яними упирями.
— Ні, — мужньо заперечила Дороті, — тоді про повернення годі й думати, адже тим самим ми закриємо собі дорогу додому. Тримаймося до кінця.
— Я б порадив те саме, — підтримав Чарівник. — Адже ми ще не зазнали поразки, а наш Джим вартує цілої армії.