— Я так і зроблю, якщо ти й надалі облизуватимешся на ці шинкові кульки, — пирхнув Джим, скоса поглядаючи на кошеня круглим сердитим оком. — Спробуй образити хоч одного, я тебе зжую одразу.
Кошеня задумливо подивилося на коня, наче прикидаючи, чи всерйоз він каже це, чи просто жартує.
— У такому разі, — вирішило воно, — вони мені зовсім не потрібні. Не так вже й багато зубів у тебе залишилося, але ті, що є, достатньо гострі, щоб увігнати мене в жах. Тож офіційно заявляю: я даю поросятам спокій.
— От і добре, Еврико, — дуже серйозно підсумував Чарівник. — Відтепер любімо одне одного й живімо дружною сім’єю.
Евріка позіхнула й солодко потягнулася.
— Загалом я завжди любила поросят, — промуркотіла вона. — Шкода, що вони мене не люблять.
— Не можна любити того, кого боїшся, — завважила Дороті. — Якщо ти будеш добра до поросят і перестанеш їх лякати, я впевнена, що їхнє ставлення до тебе зміниться.