— Підступний хижак!!! — заволало порося. — А ми ж до неї з усією душею, а ми ж ще й грали з нею без побоювання!
— Коли я сита, я готова грати з ким завгодно, — похмуро виправдовувалася Еврика. — Але голодному шлунку не до ігор — йому подавай жирних поросят.
— А ми тобі довіряли, — докірливо сказало інше порося.
— Як ми помилялися! — заверещало третє, з острахом поглядаючи на кота. — Не можна нам водити компанію з таким хижим звіром, ніяк не можна.
— Ось бачиш, Еврико, — посварила кошеня Дороті. — Тебе всі засуджують, і справедливо. Розумні коти їдять котячу їжу. Хто ж це таке бачив — щоб кошенята їли поросят?
— А ти коли-небудь бачила таких маленьких поросят? — запитало кошеня. — Розміром кожне не більше за мишу, а вже миші — це точно котяча їжа.
— Справа не в розмірі, моя мила, справа в суті, — відповіла дівчинка. — Вони — улюбленці Чарівника, як ти — моя улюблениця. Але якщо ти захочеш їх з’їсти, то й Джиму може спасти на думку з’їсти тебе.