Можете собі уявити, яка довга вийшла дірка. Вона йшла глибоко під землю. Одного разу, нахилившись над нею, я втратив рівновагу і полетів униз. На щастя, вдалося вхопитися за уступ над самою печерою. Тільки завдяки цьому я уникнув загибелі в чорних хвилях, де б не тільки потонув, але ще й згорів би живцем. Так я й оселився в цих місцях. Звичайно, тут дещо самотньо, але я зайнятий по горло виробництвом шерехів і тріпотінь, а час за роботою біжить досить швидко.
Поки Плетена Людина говорила, Дороті ледь стримувалася, щоб не розсміятися: надто вже безглуздою здавалася їй вся ця історія, а Чарівник багатозначно постукав себе пальцем по лобі, даючи дітям зрозуміти, що вважає бідолаху божевільним. Потім вони ввічливо з ним попрощалися і повернулися в печеру, щоб продовжити подорож.
XІ. НА ШЛЯХУ — ДЕРЕВ’ЯНІ ГОРГУЛЬЇ
Черговий сходовий марш вивів шукачів пригод на третій майданчик, де в схилі гори також зяяв провал. Але хмари здавалися вже такими щільними й густими, що крізь них анічогісінько не можна було розгледіти.
Мандрівники неабияк втомилися, і, коли присіли відпочити на кам’яній підлозі, Оз засунув руку в кишеню і вийняв звідти поросят. На його радість, вони тепер були цілком видимі, що свідчило: диво Місячної Долини втратило свою силу.
— Як добре, що ви нас знову бачите! — радісно заверещало одне з поросят.
— Добре — то, звісно, добре, — зітхнула Еврика. — Зате, дивлячись на вас, я відчуваю жахливі муки голоду. Будь ласка, пане Чарівник, дозвольте мені з’їсти хоч одне поросятко. Яка вам різниця, одним більше, одним менше?