Вони підійшли до будинку, стіни якого білили двоє молодих віслюків. Дороті зупинилася, щоб поспостерігати за їхньою роботою. Осли опускали у відро з вапном кінчики своїх хвостів, які служили їм пензлями, поверталися задом до будинку і водили хвостами по стіні, доки білило не лягало рівним шаром. Потім знову опускали у відро свої кумедні «пензлі», й вистава повторювалася.
— Яка чудова гра, — сказав Ґудзик-Розумник.
— Ні, це робота, — заперечив сірий осел. — Щоб уберегти молодь від пустощів, ми доручили їй усю побілку в місті.
— Хіба вони не ходять до школи? — запитала Дороті.
— Усі осли народжуються мудрими, — відповів старий віслюк. — Тому єдина школа, яка нам потрібна, — це школа життєвого досвіду. Книжки корисні тільки тим, хто нічого не знає і змушений вчитися в інших.
— Тобто чим більше хтось упевнений, що він все знає, тим він дурніший, — завважив Косматий чоловічок.
Старий сірий осел не звернув уваги на репліку Косматого чоловічка, оскільки саме в цей момент зупинився перед будинком, над дверима якого була намальована пара копит, а між ними — ослиний хвіст. Завершувався малюнок грубо намальованими короною і скіпетром.