Осел перестав бити по металу і, обернувшись, із подивом дивився на людину. Тоді Косматий чоловічок хльоснув лозиною ще одного віслюка і змусив його заспокоїтися. Так само він вчинив і щодо інших тварин і поступово гуркіт стих. Осли з острахом дивились на незнайомців.
— Навіщо ви влаштували такий гуркіт? — строго запитав Косматий чоловічок.
— Ми відлякуємо лисиць, — лагідно відповів один осел. — Зазвичай вони розбігаються, коли чують шум.
— Тут немає лисиць, — завважив Косматий чоловічок.
— Дозволю собі не погодитися. Принаймні одна лисиця тут є, — заперечив віслюк, сідаючи на задні ноги і вказуючи переднім копитом на Ґудзика-Розумника. — Ми побачили, як він наближається до міста, й вирішили, що за ним крокує все лисяче військо. Тож вирішили, що вони хочуть напасти на нас.
— Малюк зовсім не лисиця, — почав пояснювати Косматий чоловічок. — Але деякий час йому доведеться ходити з лисячою головою, поки не вдасться повернути його власну голову.
— А, розумію, — сказав осел, поводячи лівим вухом. — Прошу пробачити: ми помилилися й даремно влаштували цей гамір.