Решта віслюків під час розмови свого товариша з Косматим чоловічком сиділи на землі й уважно розглядали незнайомців своїми великими очима. Вони мали досить дивний вигляд: навколо шиї в кожного бовтався широкий білий комір, прикрашений фестонами й мереживами. Осли чоловічої статі носили високі загострені капелюхи, які розміщалися між їхніми великими вухами, а ослиці хизувалися капелюшками, які захищали їх від сонця. У кожного капелюшка були прорізані дірочки, куди просмикувалися вуха.
Крім головних уборів, на ослах не було іншого одягу, їхні тіла покривала тільки власна груба шкіра. Втім, на передніх копитах красувалися золоті й срібні браслети, а на задніх — металеві обручі. Коли віслюки били по щитах, вони допомагали собі передніми копитами. Тепер же вони стояли або сиділи на задніх ногах, користуючись передніми як руками.
Тварини виглядали досить незграбними, але Дороті з подивом виявила, як багато вони вміють робити своїми грубими копитами. Шкури ослів були різного кольору — білі, коричневі, сірі, чорні, в цяточку, але однаково випещені і гладкі, а широкі коміри й капелюхи надавали їм охайного і навіть дендистського вигляду. Віслюки нагадували якихось модних франтів.
— Ви придумали прекрасний спосіб вітати гостей! — докірливим тоном вимовив Косматий чоловічок.
— Вибачте, ми не хочемо здатися вам нечемними, — відповів сірий осел, котрий до цього часу мовчав. — Але вас тут не очікували побачити, і ви не прислали своїх візитних карток, як це заведено.
— Що ж, мабуть, в його словах є доля істини, — завважив Косматий чоловічок. — Але тепер, коли ви знаєте, що ми відомі мандрівники, сподіваюся, приділите нам належну увагу.
Урочиста мова Косматого чоловічка зачарувала ослів. І вони поклонилися йому з великою повагою. Потім сірий віслюк сказав: