— А ми запасемося лозинами і змусимо їх пристойно поводитися, — відповів Косматий чоловічок і зрізав з дерева гілку, зробивши собі довгу тонку лозину, а друзям — прутики трохи менше.
— Не лякайтеся, якщо звірі оточать нас, — порадив він. — Вони завжди так роблять.
Незабаром дорога привела мандрівників до широко відчинених міських воріт. Місто оточувала висока побілена стіна. Над огорожею не було ні веж, ні шпилів, ні куполів. Друзі підійшли зовсім близько, але не побачили нічого, що нагадує про життя містян. Коли вони вже збиралися увійти, як почувся шум, що посилювався з кожною хвилиною. Зрештою друзі відчули, що ось-ось оглухнуть, і затиснули вуха пальцями, щоб остаточно не втратити слух від страшенного галасу.
Шум нагадував стрілянину з гармат, але подорожні не бачили ні гарматних ядер, ні яких-небудь інших снарядів. Звуки також були схожі на потужний гуркіт грому, але на небі не було жодної хмари. Могло також здатися, що це ревуть незліченні хвилі, б’ючись об скелясті береги, але навколо не було ні моря, ні будь-якої водної поверхні.
Мандрівники в нерішучості зупинилися. Але оскільки шум не заподіяв їм шкоди, вони увійшли у ворота й відразу зрозуміли причину гуркоту. По той бік стіни висіли щити з жерсті, і безліч ослів люто били по цих металевих щитах копитами.
Косматий чоловічок підбіг до найближчого віслюка й сильно вдарив його лозиною.
— Негайно припини! — закричав Косматий чоловічок.