— Доведеться підкоритися, — піднявшись з землі, скрушно вимовив Косматий чоловічок. Він повернувся до переслідувачів і запитав:
— Що ми повинні робити?
— Пішли! — переможно заволали перевертні. Істоти негайно зістрибнули з каменів і оточили подорожніх з усіх боків.
Треба зазначити, що перевертні могли пересуватися в усіх напрямках, не розвертаючись, оскільки мали два обличчя або, як сказала Дороті, обличчя в них було і спереду, і ззаду, а ноги мали форму перевернутої букви Т. Чудовиська пересувалися з величезною швидкістю, а в їхніх блискучих оченятах, різнокольорових тілах і головах, що вмить могли відділитися від тулуба, було щось настільки жахливе, що друзі тремтіли й думали тільки про втечу.
Тим часом перевертні вели бранців від скель і від дороги, кудись по схилу пагорба. Незабаром вони опинилися перед складеною з каменів невисокою горою, схожою на величезну миску, перевернуту догори дном. На краю гори, біля входу в печеру, зяяла темна прірва, така глибока, що якщо заглянути в неї, то, крім страшного чорного провалу, нічого не було видно. Через прірву був перекинутий вузький кам’яний місток, один кінець якого упирався в арку, що вела до печери.
Перевертні провели бранців по мосту, а потім змусили увійти під арку. Тут друзі побачили величезну печеру. Світло в неї проникало через отвори в склепінні. Увесь круглий простір печери займали маленькі кам’яні будинки, побудовані впритул один до одного. Оскільки перевертні були дуже худими, більш просторе приміщення їм просто не було потрібне.
Сама ж печера була такою величезною, що посередині залишався досить великий вільний простір, де її мешканці могли збиратися разом, немов у справжньому залі засідань.