— Не розумію... що сталося? — проказав Гаррі, знову витираючи піт з чола.
— Ну.. та постать... той дементор... — мовила Герміона. — Він стояв і дивився (тобто мені так здається, бо обличчя я не бачила), а ти... ти...
— Я вже подумав, що в тебе якийсь припадок, — сказав Рон, і досі, як здавалось, переляканий. — Ти раптом завмер, а тоді впав на підлогу і затіпався...
— А професор Люпин переступив через тебе, підійшов до дементора, витяг чарівну паличку і сказав: "Ніхто тут не ховає Сіріуса Блека під мантією. Іди звідси". Але дементор навіть не ворухнувся. Тоді Люпин щось пробурмотів, і з його палички на дементора стрілило щось таке сріблясте, той повернувся і безшумно зник...
— Це був такий жах! — пронизливіше, ніж звичайно, мовив Невіл. — Ви відчули холод, коли він сюди зайшов?
— Мені було якось моторошненько, — непевно знизав плечима Рон. — Ніби я вже ніколи не відчую радості...
Джіні, котра зіщулилася в куточку і мала вигляд не набагато кращий за Гаррі, легенько схлипнула. Герміона заспокійливо обняла її за плечі.
— Але невже ніхто з вас... не впав на підлогу? — непевно запитав Гаррі.