Гаррі відчув, як у нього щось обірвалось усередині, неначе він пропустив щабель, спускаючись по драбині. Отже, всі, крім нього, знали, що за ним постійно стежать.
— Але це не дуже допомогло, га? — насилу стримуючись сказав Гаррі. — Довелося самому себе припильнувати, еге ж?
— Він був такий лютий, — майже благоговійно сказала Герміона. — Дамблдор. Ми його бачили. Тоді, коли він дізнався, що Манданґус покинув свій пост. Він був страшнючий.
— А я радий, що пост покинули, — холодно промовив Гаррі. — Інакше я б не вдався до чарів, і Дамблдор, мабуть, тримав би мене на Прівіт-драйв до кінця літа.
— А тебе... тебе не тривожить слухання в Міністерстві магії? — тихо спитала Герміона.
— Ні, — задерикувато збрехав Гаррі й пішов роздивлятися кімнату. Гедвіґа вдоволено вмостилася в Гаррі на плечі. Огляд кімнати не поліпшив йому настрою. Тут було тьмяно й волого. Порожнє полотно в оздобленій рамці єдине виділялося на цих голих обшарпаних стінах, а коли Гаррі його проминав, йому здалося, ніби хтось, хто там зачаївся, захихотів.
— То чому ж Дамблдорові так хотілося, щоб я нічого не знав? — спитав Гаррі якомога недбаліше. — Ви... е-е... хоч потурбувалися його спитати?
Він глипнув на них якраз вчасно, щоб помітити, як вони обмінялися виразними поглядами, мовляв: він поводиться саме так, як ми й боялися. І це теж не поліпшило йому настрою.