— Німфадора Тонкс, яка воліє, щоб її називали тільки на прізвище, — підсумував Люпин.
— Кожна б так воліла, якби хвора на голову мама назвала її Німфадорою, — буркнула Тонкс.
— А це Кінґслі Шеклболт. — Він вказав на високого чорнобрового чарівника, і той уклонився. — Елфаєс Додж. — Хриплоголосий чаклун кивнув головою. — Дідалус Діґл...
— Ми вже бачились, — пискнув схвильований Діґл, випустивши з рук фіолетового циліндра.
— Емеліна Венс. — Величава відьма у смарагдово-зеленій шалі з гідністю схилила голову. — Стержис Подмор. — Чаклун з квадратною щелепою й густим солом'яним волоссям у відповідь підморгнув. — І Гестія Джонс. — Рожевощока чорнява чарівниця, що стояла біля тостера, помахала рукою.
Гаррі незграбно кланявся кожному. Краще б вони замість нього розглядали щось інше. Було таке враження, ніби його несподівано випхали на сцену. Та й дивно, чому їх аж стільки навалило.
— На диво багато людей викликалось добровольцями, щоб прийти по тебе, — сказав Люпин, мовби прочитавши Гарріні думки. Кутики його вуст легенько сіпнулися.
— Ну так, але що більше, то краще, — похмуро додав Муді. — Ми, Поттере, — твоя охорона.