— Так, — просто сказав Дамблдор, — позловживаю.
Він так швидко вийняв чарівну паличку, що Гаррі її майже не помітив; недбалий
помах — і ось диван ковзнув уперед, штурхнувши усіх трьох Дурслів попід коліна
так, що вони беркицьнули на нього купою. Ще один помах палички — і диван
від’їхав на попереднє місце.
— Посідаймо й ми зручненько, — люб’язно додав Дамблдор.
Коли він ховав чарівну паличку в кишеню, Гаррі побачив, що рука в нього чорна й
поморщена, мовби на ній обгоріла шкіра.
— Пане професоре… що з вашою…
— Потім, Гаррі, — зупинив його Дамблдор. — Сідай.
Гаррі сів у вільне крісло, намагаючись не дивитися на Дурслів, яким від подиву
заціпило.